Бо так само, любий мій, як радіо протягом десяти хвилин навмання посилає найчудовішу в світі музику в місця, найменше для цього придатні, у міщанські салони і в мансарди, поміж сонних слухачів, що теревенять, жеруть, позіхають і дрімають, так само, як воно позбавляє цю музику її чуттєвої краси, псує її, робить рипучою, заяложує і все ж таки не може цілком знищити її духу, – отак і життя, так звана дійсність, розкидається чудовими образами світу, після Генделя йде доповідь про те, як краще підчистити баланс середніх промислових підприємств, з чарівних звуків оркестру робить неапетитну кашу, всюди в проміжок між ідеєю і дійсністю, між оркестром і вухом пхає свою техніку, свою діяльність, свої нікчемні потреби, своє марнославство.