Я задумався і згадав уривки з Моцартових «Касацій» та Бахового «Добре темперованого клавіру». Ця музика, здавалося мені, світилась холодним зоряним світлом, була прозора, як ефір. Так, справді, вона була ніби самим часом, що замерз, спинив свій плин і обернувся в простір, а над нею бриніла безмежна надлюдська веселість, вічний божистий сміх. О, як пасував до неї старий Ґете з мого сну