Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вітер, сипав і крутив сніг – останній того року. Незнайомець прийшов із станції Брембльгерст, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці маленьку чорну валізку. Він був закутаний з голови до п’ят, і під крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крім блискучого кінчика носа. Сніг укривав йому плечі та груди і білим гребенем лежав на його валізці. Ледь живий від утоми, він увійшов до заїзду «Карета й коні» і жбурнув на підлогу свій багаж.
– Вогню! – закричав він. – В ім’я милосердя людського! Кімнату й вогню!
Він потупав ногами, струсив з себе в буфеті сніг і пішов слідом за місіс Гол до її вітальні сторгуватися про ціну. Не заходячи в довгі переговори, він кинув на стіл пару соверенів[1] і в такий спосіб найняв собі кімнату в заїзді.
Місіс Гол запалила в коминку і, залишивши Незнайомця на самоті, подалася власноручно готувати йому поїсти. Зимової пори постоялець в Айпінзі – подія незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгується; і місіс Гол вирішила бути гідною такого щастя.
Налагодивши справу з грудинкою і підбадьоривши свою мляву служницю Міллі кількома влучно дібраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарілки та склянки у вітальню і заходилась із надзвичайним шиком накривати на стіл. Дарма що вогонь у каміні жарко горів, постоялець місіс Гол, на превелике її здивування, все ще був у пальті й капелюсі і, повернувшись до неї спиною, стояв біля вікна і дивився, як надворі падає сніг.
Руки в рукавичках він заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Місіс Гол помітила, що сніг, танучи у нього на плечах, стікав на килим.
– Можна взяти ваші капелюх та пальто, сер, і висушити їх на кухні? – спитала вона.
– Ні, – не обертаючись відповів постоялець.
Місіс Гол не певна була, чи почула його, і повторила своє запитання.
Він повернув голову і глянув на неї через плече.
– Краще хай вони залишаться на мені, – з притиском відказав Незнайомець, і місіс Гол побачила, що він у великих синіх окулярах з бічними скельцями, а густі бакенбарди спускаються йому на комір пальта і повністю закривають щоки.
– Дуже добре, сер, – сказала вона. – Як ваша ласка. За хвилину в кімнаті буде тепло.
Не відповівши нічого, він знову відвернув обличчя, а місіс Гол, почуваючи, що спроби її зав’язати розмову марні, поспіхом заслала стіл і війнулася з кімнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомець, немов кам’яна статуя, і далі згорбившись стоїть на тому самому місці, піднявши комір пальта і спустивши вниз криси капелюха, що зовсім закривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стіл яєчню з грудинкою і скоріше скрикнула, аніж сказала:
– Сніданок готовий, сер!
– Дякую, – відповів Незнайомець, але не ворухнувся, доки місіс Гол не зачинила за собою дверей. Тільки тоді він повернувсь і нетерпляче наблизився до столу.
Ідучи повз буфет на кухню, місіс Гол почула рівномірний стукіт ложки, якою швидко крутили в мисці.
– Оце ще мені дівчисько! – сказала місіс Гол. – А я зовсім і забула… Завжди вона зволікає!
І, взявши сама розмішувати гірчицю, місіс Гол присоромила Міллі за її надмірну млявість. Вона ж устигла вже підсмажити яєчню з шинкою, застелила стіл і геть усе поробила, поки та Міллі (добра з неї помічниця!) весь цей час возилася коло гірчиці! А тут, як на те, новий гість, що хоче пожити в них! Місіс Гол наповнила гірчичницю і, врочисто поставивши її на чорну з золотим обводом тацю, понесла до вітальні.
Постукавши у двері, вона одразу ж і ввійшла. Її пожилець зробив швидкий рух, і місіс Гол встигла помітити тільки якусь білу річ, що зникла за столом. Він так наче підіймав щось із підлоги. Місіс Гол поставила на стіл гірчичницю і лише тоді побачила, що капелюх і пальто гостя почеплені на спинці стільця перед вогнем, а мокрі черевики стоять на чавунній решітці каміна. Решітка, звісно, може заіржавіти! Місіс Гол рішуче попрямувала до каміна.
– Тепер уже можна взяти просушити ваші речі? – спитала вона категоричним тоном.
– Капелюх залиште, – якось приглушено сказав пожилець.
Повернувшись, місіс Гол побачила, що він підвів голову й дивиться на неї.
З хвилину вона розглядала його, не мігши від подиву вимовити й слова.
Щось біле – очевидно, серветку – Незнайомець притискував до нижньої частини обличчя, зовсім ховаючи під нею підборіддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило місіс Гол. Її вразило, що все чоло постояльця над синіми окулярами було обвинуте білим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на видноті лише рожевий гострий ніс, що блищав так само, як і тоді, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з піднятим високим коміром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-під бинтів, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настільки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що місіс Гол на хвилину аж наче закам’яніла.
Незнайомець, не віднімаючи від обличчя серветки і все ще тримаючи її рукою в темній рукавичці, дивився на місіс Гол крізь сині окуляри.
– Капелюх залиште, – повторив він не досить ясно через ту білу серветку.
Місіс Гол поволі прийшла до пам’яті і поклала капелюх назад на стілець перед каміном.
– Я не знала, сер, – пробелькотіла вона, – що… – І, збентежившись, замовкла.
– Дякую, – холодно сказав Незнайомець, поглядаючи то на двері, то на неї.
– Я зараз же все добре висушу, сер, – пообіцяла місіс Гол, забираючи одяг. З порога вона знову глянула на його закутану в біле голову й темні окуляри; обличчя його все ще покривала серветка. Місіс Гол ледь здригнулася, зачиняючи за собою двері, лице її виразно свідчило про подив та збентеження.
– Скільки живу… – прошепотіла вона. – Ото таке!
У кухню місіс Гол увійшла зовсім тихо і була занадто заклопотана своїми думками, щоб спитати в Міллі, з чим вона тепер тут вовтузиться.
А пожилець тим часом сидів і прислухався, як даленіли її кроки. Перше ніж одвести від рота серветку та знову взятися їсти, він пильно глянув на вікно. Проковтнувши шматок, він підозріло зиркнув на вікно ще раз, проковтнув ще шматок, а тоді встав, із серветкою в руці підійшов до вікна й опустив штору до білої муслінової завіси на нижніх шибках. В кімнаті посутеніло. Після того Незнайомець з полегкістю повернувся до сніданку.
– Бідолашний, з ним, видно, трапився якийсь нещасний випадок, а може, він переніс операцію абощо, – казала місіс Гол. – Та й налякали ж мене його бинти!
Вона поклала в пічку ще вугілля й повісила пальто на спеціальну підставку, щоб висушити одяг.
– А ті окуляри! Наче в якогось водолаза, а не у звичайної людини…
Вона повісила сушити і його кашне.
– І весь час затуляє лице серветкою… Говорить крізь неї… Може, в нього й рот пошкоджено… А певне…
Тут місіс Гол повернулася, неначе раптом згадала щось.
– Матінко моя! – раптом змінила вона тему. – А млинці й досі не готові, Міллі?
Коли місіс Гол прийшла до пожильцевої кімнати прибирати після сніданку, її здогад про скалічений або порізаний під час операції рот підтвердився. Незнайомий курив, але поки вона була в кімнаті, ні разу не розмотував шовкової хустки, яка закривала йому нижню половину обличчя, щоб узяти люльку в зуби. І то була не забутливість, бо місіс Гол спостерігала, як він поглядав на люльку, коли вона пригасала. Він сидів у кутку, спиною до затемненого шторою вікна. Попоївши й добре зогрівшися, він говорив уже не так уривчасто й роздратовано, як перше.
– На станції Брембльгерст залишився мій багаж, – сказав Незнайомець і спитав, як він може отримати його. На подяку за її пояснення він ввічливо нахилив свою забинтовану голову.
– Завтра? А раніше не доставлять?
Йому, здається, було прикро, коли місіс Гол відповіла:
– Ні.
Невже таки не можна? Невже не знайшлося б тут кого-небудь з візком, хто поїхав би по його речі?
Місіс Гол охоче відповідала на його запитання, сподіваючись у такий спосіб зав’язати розмову:
– Тут дуже крута дорога до станції, сер, – послужливо сказала вона і принагідно додала: – Десь так рік тому на цій дорозі перекинувся екіпаж. Убито було й пасажиpa, і кучера. Нещасний випадок – це ж одна мить, і все, хіба ж не так, сер?
Але заохотити пожильця до розмови було нелегко.
– Певна річ, – ствердив він крізь хустку, спокійно дивлячись на місіс Гол через непроникні окуляри.
– І щоб одужати після цього, треба багато часу, хіба ж не так, сер? Оце мій небіж Том був порізав собі руку косою… розумієте, спіткнувся, косивши, й упав… І що ж ви думаєте, сер? Три місяці ходив з перев’язаною рукою. І тепер я страх як боюся коси, сер.
– Я дуже добре розумію вас, – сказав пожилець.
– Один час ми навіть думали, що йому доведеться робити операцію; так було йому погано, сер.
Пожилець уривчасто засміявся і зараз же немов проковтнув свій сміх.
– Невже? – сказав він.
– Свята правда, сер. І в цьому не було нічого смішного для тих, хто доглядав його, як я, сер, бо моя сестра мала досить клопоту зі своїми малими. То забинтовуєш, то розбинтовуєш… Отож насмілюся сказати, сер…
– Чи не дасте ви мені сірників? – несподівано перебив її Незнайомець. – Моя люлька погасла.
Місіс Гол ураз зупинилася. Отак перервати її мову – це, звичайно, було нечемно з його боку. Вона здивовано глянула на Незнайомця, але згадала два соверени й пішла по сірники.
– Дякую! – уривчасто кинув він, коли місіс Гол принесла сірники, обернувся до неї спиною і знову став дивитись у вікно. Очевидно, його нервували розмови про операції та бинтування. Вона так і не насмілилась сказати про те, що думала, до того ж її розсердила зневажлива поведінка пожильця, і тому Міллі цього дня перепало.
Незнайомець до четвертої години знаходився у своїй кімнаті і не подумав навіть перепросити за свою нечемність. Здебільшого там було зовсім тихо. Він, певно, сидів перед каміном, палив люльку, а то й дрімав у надвечірніх сутінках.
Однак, прислухавшись, раз чи два можна було б почути, як він перегрібав вугілля і хвилин п’ять походжав по кімнаті. Здавалося, він розмовляв сам із собою. Потім він сів знову, і крісло під ним заскрипіло.
На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Невидима людина», автора Герберта Уэллса. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанрам: «Научная фантастика», «Зарубежная фантастика». Произведение затрагивает такие темы, как «научные эксперименты», «экранизации». Книга «Невидима людина» была написана в 1897 и издана в 2021 году. Приятного чтения!
О проекте
О подписке