Так буває, Адаме. Живе людина, живе. А потім щось обривається усередині, немов у годинниковому механізмі, – і все. Зупинка. Адаме, тоді нічого не рятує. Ні робота, на якій просиджуєш ледь не до ночі, ні подруги, ні безхатьки, яких годуєш канапками, ні штучні ліхтарики, до яких тулиш руки, щоб зігрітися, бо рукавички забула колись у його машині, а тепер