Цитаты из книги «Пармський монастир»

глибокі хвилювання, що їх спричинила несподівана навала французької армії.

Асканьо, – викапаний батько. Йому було вісім років, а Фабріціо два, коли генерал Бонапарт, якого всі родовиті особи вважали давно повішеним, зненацька перейшов Сен-Бернарський перевал[46] і вступив до Мілана – унікальний випадок в історії; уявіть собі цілий народ, ошалілий від радості.

в нього було пухке й бліде обличчя, облеслива посмішка і безмежна ненависть до нових ідей.

Власне, головною дійовою особою цього роману є не хто інший, як Фабріціо Вальсерра marchesino[45] дель Донго, як кажуть у Мілані.

Історія лейтенанта Робера була подібна до історії всіх французьких солдатів, – замість кепкувати зі злиднів відважних цих вояків, до них відчували жаль і полюбили їх.

Джіну дель Донго, що згодом стала прекрасною графинею П'єтранера;

В моїй кімнаті висіла «Іродіада» Леонардо да Вінчі,[27] здавалося, що то її портрет.

Маркіза дель Донго, – додав він, – була тоді у повному розквіті вроди; ви пам'ятаєте її чудові очі, її прекрасне темно-русе волосся, що чудово обрамляло чарівний овал обличчя.