Є твори легкі для читання, які читаються на одному подиху і не заставляють багато думати. І це не обов’язково поверхневі твори без змісту, моралі і глибини, але це твори в яких все ясно як день. Добро переможе зло, кохання врятує світ, а в кінці роману обов’язково хепі енд. Але такі твори не в стилі Джекі Лондона, і точно не про його «Мартіна Ідена» - реалістичний роман, який показує життя як воно є, нічого не примальовуючи і не прикрашаючи.
Після прочитання «Мартіна Ідена» зробила кілька висновків:
- любов, описана в книгах, віршах, поемах, картинах, фільмах, любов від якої метелики в животі, любов яка спонукає на безумні вчинки, любов, коли він не може жити без неї - не завжди любов. якщо вона не має глибшої основи, якщо побудована просто на якомусь захопленні - рано чи пізно така любов приведе до розчарування. В кінці твору Мартін усвідомлює, що «..Рут він ніколи не кохав. Він кохав не її, а ідеальну неземну істоту, створену його уявою, яскравий, світлий дух, оспіваний ним у любовних поезіях. Справжню Рут, буржуазну дівчину з буржуазною психологією та обмеженим буржуазним світоглядом, він ніколи не кохав.» Глибока думка. Коли люди закохуються, чи закохуються вони в саму людину, її особистість, чи будучи в рожевих окулярах закохуються в образ створений їх уявою? Ще один цікавий момент, автор буквально з перших розділів показує нам справжню сутність Рут, чого Мартін, будучи по вуха закоханим, не бачить. Зі сторони завжди видно краще. Треба прислухатись до порад людей.
- люди - то дуже лицемірні створіння і часто цінують не тебе самого, а те, що ти їм можеш дати. І то не обов’язково про гроші.
- «проте я волію лишатися самим собою і не хочу підганяти свій смак під загальноприйняті судження. Коли вже мені щось не подобається, то не подобається та й годі. Невже тільки тому, що щось подобається більшості моїх ближніх, я мушу вдавати, ніби воно й мені до смаку? Я не хочу підкоряти свої смаки моді!». Сильно сказано. Зараз не так, але раніше я дуже боялася виділятися серед інших, боялася сказати, що мені щось не подобається, або навпаки подобається шось, що не подобається іншим. Я боялась бути особливою, не такою як інші. Боялась сказати, що мені не подобається якась музика, яку слухають всі, серіали, які дивляться всі чи одяг, які одягають всі. Боялась сказати щось, що протирічить тому, що думають всі. Але чому я маю підкоряти свої смаки моді? Чому я маю підганяти свій смак під загальноприйняті судження? Я хочу бути такою як я є, залишатися собою. Певно тільки зараз до мене приходить усвідомлення того, що я не маю бути як всі, я така яка я є, і мені не потрібно цього соромитися.
- Нам треба люди, нам треба друзі. Треба «свої» люди, жити життям відлюдника важко. І думаю якби в житті Мартіна були такі люди, вся ця історія не завершилася б так сумно. Але він і не будував відносин, він не шукав «своїх» людей, а в кінці твору взагалі закрився від всього світу.
- І останнє. Не думаю, що автор вкладав цю думку, пишучи роман, але такої думки дійшла я. Якщо в житті немає Бога, якщо не має віри в те, що життя на землі - це ще не кінець, що є щось більше ніж це все, то все в житті розчарує. Розчарують люди. Розчарує кохання. Розчарує слава. Розчарують гроші. Розчарує те життя, про яке колись ти міг тільки мріяти. Трагічний кінець книги тому підтвердження.