Читать бесплатно книгу «Твори для дітей Вибране» Дмитро Павличко полностью онлайн — MyBook

Дмитро Павличко
ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

 
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі?
Сонце усміхнулося здаля:
Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
 

1973

ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ

 
Знесла курочка яйце
І давай кричать про це.
«Куд-кудак, куд-кудак —
Знесла яйце, як ходак[1]
За хвилину все село
Про оте яйце гуло.
Вчув і пес, що до яєць
Був великий ласунець.
Він узяв сковороду,
Кликнув друзів на ходу,
Мить – і вже з того яйця
Зроблена яєшниця!
Пси наїлись – і навтіч.
Вранці знов знесла яйце,
Та мовчала вже про це.
 

1951

НІЧНИЙ ГІСТЬ

 
Хтось постукав уночі.
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.
Стало в кутику сумне,
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз хапа за вуха!»
Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.
Встала рано, та дарма —
Зайченяти вже нема.
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?
 

1964

БАРАН

 
Став баран серед дороги
І підняв бундючно роги.
Я кажу: «Привіт, баране!»
А він бух мене рогами.
Ти до нього – чемно, мило,
Та дурило – то дурило.
Був і буде некультурним —
Краще не вітаться з дурнем!
 

1964

ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?

 
Ніч. У лісі кожен звір
Спати йде на власний двір.
Спить маленьке козеня,
Що награлося за дня.
Олень спить, і спить борсук.
Але раптом… Що за звук?
А! Це ведмедило спить,
Ніби трактор гаркотить.
Будиться, встає звірня:
Той – з-під моху, той – з-під пня
Той спросоння позіха:
Що за патороч лиха!
Той, кому вже храп допік,
Шле ведмедю кольку в бік!
Заєць бідний аж поблід,
Бо ведмідь – його сусід.
Він хропе, а зайців дім
Ніби валиться при тім.
Аж трясе зайчиська лють,
Бо не може він заснуть.
Кида й він крутим слівцем,
Та під ковдрою, тихцем, —
Щоб не вчув якийсь там біс
Та ведмедю не доніс!
Горопашний боягуз
Одне вухо в’яже в ґудз[2],
В друге – ясік[3] запиха,
Щоб душа була глуха.
З лютості на себе він
Натягає п’ять перин,
Зверху ще й матрац кладе,
Сам улігшись на тверде.
Та від храпу ліс шумить —
Спати не дає ведмідь!
Скочив заєць на ослін.
«Що робить?» – міркує він.
Рада є на це одна —
Розбудити хропуна.
Та самому страшно йти —
Хто б це міг допомогти?..
Тільки рись! Вона міцна
І відважна звірина.
Заєць – в рисі. Так і так.
Все розказує бідак.
Просить на усі лади:
   – Йди й ведмедя розбуди!
   – Не піду я, – каже рись, —
   –  Потім ще і з ним борись
Та кусайся цілу ніч,
Адже він за таку річ
Лютий буде, як дракон, —
Та й мене вже хилить сон…
Ось до вовка ти б зайшов —
Той поможе. Будь здоров!..
Заєць у вовчиська вже,
Просить, вухами стриже:
   – Так і так. Хропе той сплюх.
   – Вже від нього я оглух.
Так хропе, немов паси
З мене він дере, – спаси!
   – Чи ти хочеш, – каже вовк, —
   –  Щоб ведмідь мене затовк?
Гнів бере таких персон,
Як від них прогнати сон.
Краще тихо будь, як миш,
Потерпи, а вдень поспиш.
Заєць думає: «Овва!
В лиса мудра голова.
Ось до нього я піду,
Лис порадить на біду».
Він – до лиса: – Так і так,
Ти найбільший наш хитрак,
Вирятуй мене з біди —
Ведмедила розбуди!
   – Чи ти хочеш, – каже лис, —
   –  Щоб ведмідь мене розтис?
Чи ти дурень, чи мудрець,
Схопить в лапи – і кінець!
Заєць каже: – Ти піди
Лагідно його збуди.
Не штовхай і не кричи,
В лаписько полоскочи
Або пісню заспівай.
Щось придумай, ти ж – мудрай.
   – Видно, – сумно каже лис, —
   –  Що й у тебе ум заблис.
Чом же не співаєш сам,
Тільки ходиш там і сям?
Чом не полоскочеш лап, —
На безсоння ти ж заслаб!
Думай, як не можеш спать,
Полічи до двадцять п’ять,
То й заснеться, друже мій,
Йди додому й не дурій!
Вже додому йде зайча,
Втім, мурашку зустріта.
   – Що це, зайчику, тобі?
   –  Бачу я, що ти в журбі.
   – Ах, мені немилий світ:
   – Розхропівся мій сусід,
Спати зовсім не дає, —
Каже заєць все, як є.
А мурашка: – Розбудить
Я Ведмедя можу вмить!
Заєць думає: «Ой-ля!
Хвалькувате це маля».
Та бере його мерщій,
Садовить на хвостик свій,
І несе до тих воріт,
Де живе ведмедів рід.
Храп гуде, немов гроза,
В двір мурашечка вліза…
Що ж то буде, що буде?!.
Заєць став собі і жде.
А мурашечка – в замок —
Та до хати… Звір замовк.
Тиша! Потім лютий рев —
Аж летять листки з дерев!
Знову тиша. Зайчик рад.
Йде мурашечка назад.
Крізь штахетиння рідке
Бачить заєць ще й таке:
На одній нозі ведмідь
То плигає, то стоїть.
Щось із вуха витряса,
З гніву сам себе куса.
Заєць думає: «Ого!
Ти шукай всю ніч того,
Хто у вусі був твоїм,
А ми спатоньки ходім!»
 

1965

КАЛАЧІ

 
Несе киця на хвості
Три калачі золоті.
Один калач буде мати
Моя мати.
Другий калач для тата
Несе киця хвостата.
Третій калач для сестри.
То вже три.
Що ж, для всіх не вистача —
Буду я без калача.
Киця каже: – Пробач,
Загубився твій калач.
Сестра каже: – Тихо! Цить!
Дам тобі свого вкусить!
Тато каже: – Сину!
Бери мого половину!
Мати каже: – Не плач!
Бери собі мій калач!
А я вибігаю з хати
Калача свого шукати.
Через гори, через луки
Стежкою біжу навскач…
Гей, куди ж це закотився
Мій калач?
 

1965

НЕПОРОЗУМІННЯ

 
Пес у нашого сусіда
Називається Сніжок.
Білий він, немов зі снігу
Має вшитий кожушок.
Він біленький, він гладенький,
Але ж лютий, мов яга.
Півсела перекусає,
Як зірветься з ланцюга.
От вам хитрощі природи,
Непорозуміння знак.
А якщо поміркувати —
Має бути все не так!
Сніг повинен бути синім,
Бо він падає з небес.
Пес повинен бути чорним,
Бо то чортів син – не пес.
 

1965

ДЯДЬКО ДОЩ

 
Дядько Дощ стоїть над лісом
Неба велетень сяга.
Він сміється, мов залізом
Дудонить: – Га-го! Га-га!
Одягнувся, мов на свята,
Запорозький в нього шик:
Тучі шапка сивувата,
Блискавки червоний шлик.
Довжелезні срібні вуса
Люто вітер розвіва.
І тремтить пшениця руса,
І втіка за горб трава!
 

1967

КАПЕЛЮХ

 
В одному лісі білий гриб
В історію печальну влип.
Він у брилі посеред трав,
Як пасічник, собі стояв.
І, звісно, змалку боровик
Скидати капелюх не звик.
Він мамі й батькові на злість
У капелюсі спить і їсть.
Або зайде, бувало, в клуб
І стане в шапці, наче слуп[4].
«Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»
А він як гляне – хоч тікай!
В кінотеатрі гриб сидить.
«Скинь капелюх!» – народ кричить.
А він собі сидить, як мур, —
Анітелень, ані мур-мур.
Бувало, зайчик стриб та стриб…
«Здоров був, друже!» – крикне гриб,
Та капелюха не скида.
Отож і скоїлась біда:
Чудовий жовтий капелюх
Приріс боровику до вух!
Скупатись хоче гриб, але
Купатися у шапці зле.
Йому здається, що оса
Його під шапкою куса!
Нема рятунку! Хоч скоріш
Ту шапку з вухами відріж!
 

ЗАГАДКИ

1
 
Що то за такий співець
Посеред обори —
На голові гребінець,
А на ногах шпори?
 

(півень)

2
 
У зеленій суконці —
На весняному сонці,
В золотистому платті —
При осіннім багатті,
У білесенькій льолі —
На засніженім полі.
Так одягаюсь —
Як називаюсь?
 

(берізка)

З
 
Без рук, без ніг,
Без крил і без мотору —
На землю ліг,
А потім знявся вгору.
 

(дим)

4
 
Не літає, хоч має крила,
Хліба не їсть, хоч робить на хліб.
Слабне без вітру, а з вітром – сила,
Працює невтомно по декілька діб.
 

(вітряк)

2011

МУРАШКА

 
Вилізла мурашка на лопух,
Подивилась весело навкруг:
   – Скільки тут повітря і тепла,
Я ж, дурненька, в бур’яні жила.
Вилізла мурашка на ромен,
Мовби крила виросли з рамен:
   – Що за диво – пелюстки в росі,
   – Як могла я жить на лопусі!
Вилізла мурашка на таріль
Соняха, що сяяв серед піль:
   – Боже, скільки золота й зерна!
   – Що ромен? Билиночка сумна!
Вилізла мурашка на сосну,
Глянула в далечину ясну:
   – Піді мною цілий світ лежить —
   – Як могла я на бадиллі жить!
Над сосною чорна хмара йшла,
Срібний дощик по землі тягла.
А мурашка крикнула: – Зажди! —
І взялась за ниточку води,
Вилізла на хмару і лягла
Біля сонця, горда, хоч мала.
   – Як могла я жити на сосні,
Коли сонце впорівень мені!
Розійшлася хмара дощова —
Вниз летить мурашка ледь жива.
Де вона – дарма питаєш ти,
Вже її нікому не знайти!
 

1967

ПЛЕСО

 
Люблю я заглядати в плесо,
Очима досягати дна.
Там щука блискає, мов лезо,
І погляд мій перетина.
Одначе я дивлюся знову:
А що там глибше, що на дні?
 
 
Діряву місяця підкову
Я бачу в синій глибині.
Це дивина: вода прозора,
По дну застелена блакить,
І щука – мов ракета скора,
Яка до Місяця летить!..
 

1975

ЗАЄЦЬ

 
Заєць має двоє вух.
Як одним він рухає,
Другим слухає

Бесплатно

5 
(3 оценки)

Читать книгу: «Твори для дітей Вибране»

Установите приложение, чтобы читать эту книгу бесплатно

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Твори для дітей Вибране», автора Дмитро Павличко. Данная книга имеет возрастное ограничение 6+, относится к жанрам: «Детские стихи», «Cтихи и поэзия». Произведение затрагивает такие темы, как «украинская поэзия», «детская поэзия». Книга «Твори для дітей Вибране» была издана в 2015 году. Приятного чтения!