«Час – це Вічність, яка споглядає свої звершення».

Платон. «Діалоги».

Отже: ніщо так не розрізняє людей – аж до однолітків, – як час.

І не тільки, і не стільки тому, що одні старіють повільно і красиво, а інші – стрімко і бридко.

І навіть не тому, що ніхто не знає, кому і що «на роду написане»:

– Зозуля-зозуля! Скільки мені залишилося?

– Ку…

– Чому так ма…

Чи не про те мова.

Адже як сказав Мартін Гайдеґґер, «Тільки-но людина приходить в життя, вона відразу ж досить стара для того, щоб померти» (див. його «Буття і час»).

А про що ж тоді – питання?

А про те, що є люди – завжди сучасні, а є такі, хто ніколи не на часі.

Наприклад?

Звольте.

Приклад «прямої дії»: «Наш сучасник – Вільям Шекспір», – такою є назва книги Григорія Козинцева, написаної ним – перед тим, як, і для того, щоб – поставити і «зняти» свого «Гамлета» і свого ж «Короля Лір».

Приклад «зворотної дії»?

І це –