В Історії Людської Думки бувало всяке.

Одні ідеї тихо «спускали дух», природно поступаючись своїм місцем на авансцені Людського Духа іншим, більш життєвим і життєздатним.

Так сталося, зокрема, з ідеями «філософського каменю», флогістона («теплорода») і гомункулуса.

Від інших відмовлялися їх «батьки».

Так сталося, наприклад, з народженою в голові Жюльєна Офре де Ламетрі ідеєю тотожності машини і людини, яка діє протягом усього свого життя по заздалегідь визначеному алгоритму.

Книга, в якій вона була викладена (див.: Ламетрі Ж. О. «Людина-машина» («L’homme machine», 1747 р.), піддалася процедурі публічного спалення, а її автор в «авральному порядку» видав спростування своєї праці під назвою «Людина – більше, ніж машина» («L’homme est plus qu’une machine», 1748 р.).

Щось аналогічне сталося з ідеєю Чезаре Ламброзо про вроджену схильність або не-схильність кожної людини до скоєння