© А. Діамант, переклад українською, 2020
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2020
Герб Бенджаміна Франкліна
Печатка Бенджаміна Франкліна
[▪]
Ми, американці, жадібно хапаємось за будь-яку писанину, що обіцяє розповісти нам секрет життєвого успіху. Проте як часто ми розчаровуємось, не знайшовши нічого іншого, окрім банальних істин чи рецептів, які ми знаємо напам’ять, але ніколи ними не користуємося. Більшість історій наших відомих та успішних людей не здатні надихати, адже їм бракує людської складової, яка зробила б ці розповіді реалістичними та ближчими до нашого розуміння. І тоді, як ми по всіх усюдах шукаємо чарівну лампу Аладіна, що наділила б нас багатством, бажане ось тут, поруч, на відстані руки. Нам варто лише простягнути руку і взяти його, мов чари з п’єси Comus Мілтона,
Неначе квітка, що в краях заморських буяє і підкорює
серця, а тут,
Незнана, помира безславно затоптана ногами пастухів[1].
Цікава, людяна та живо розказана історія про одне з наймудріших та найкорисніших життів у нашій, а, можливо, й будь-якій історії. «Автобіографія» Франкліна пропонує не стільки готову до використання формулу успіху, скільки товариство реальної, з плоті та крові людини екстраординарного розуму та особистісних якостей, щоденні прогулянки й розмови з якою допоможуть нам вистояти супроти наших власних життєвих труднощів, як допомагає приклад мудрого та сильного друга. Якщо історія нас захоплює, ми всмоктуємо людський досвід, унаслідок чого твориться сильна та готова до взаємодії особистість.
Особливість, що вирізняє «Автобіографію» Франкліна від будь-якої іншої історії життя великої та успішної людини, – це саме цей людяний аспект розповіді. Франклін розповів історію свого життя, як сам він про те сказав, на благо своїм нащадкам. Він хотів їм допомогти власною історією піднятися з пітьми та бідності до багатства й високого становища. Він визнає важливість державної служби, але розповідь про свої досягнення на цій ниві наводиться лише як частина історії, марнославство виявляється лише мимохідь, продиктоване правдивістю розповіді. У методі та практиці Франкліна не відчувається нічого неможливого, коли він викладає їх. Молода людина, яка читає цю захопливу історію, дивується дізнавшись, що Франклін у своїй молодості страждав від тих самих труднощів і мав ті самі захоплення. Вона втрачає відчуття зневіри, що прийшло було від усвідомлення власних недоліків, неможливості досягнути поставлених цілей.
Є й інші причини, чому «Автобіографія» мала б стати близьким другом американської молоді. Тут юнь може зав’язати стосунки з одним із найпередовіших американців та наймудрішим із людей свого часу.
Життя Бенжаміна Франкліна важливе для кожного американця, по-перше, через ту роль, яку він відіграв у затвердженні незалежності Сполучених Штатів і у становленні американської нації. Франклін розділяє з Вашингтоном гордість за Революцію та події, що призвели до народження нової нації. І якщо Вашингтон був живою душею страждань колоній, Франклін був їх неперевершеним закордонним лідером. Ми завдячуємо незаперечним аргументам та гострій сатирі Франкліна, за допомогою яких Англія та Європа отримали ясну та переконливу презентацію Америки. А його персоні та дипломатичності разом із його гострим пером ми заборгували за наш іноземний союз та фінансування, без яких робота Вашингтона була б нічого не варта. Його терплячість, сила духу та практична мудрість у купі із саможертовною відданістю долі його країни навряд менше важать ніж якості, описані Вашингтоном. По суті, Франклін як публічна особа був багато у чому схожим на Вашингтона, особливо в тотальній незацікавленості у своїй державній службі.
Франклін цікавий нам ще й тим, що своїми життям та вченням він зробив більше, ніж будь-який інший американець у справі сприяння матеріальному процвітанню своїх краян. Кажуть, що його сентенції, сумлінно читані усіма, зробили Філадельфію та Пенсильванію заможними, а його лаконічні приказки Бідного Ричарда[2], перекладені багатьма мовами, мали вплив на читачів у всьому світі.
Франклін є добрим прикладом американця. Хоча й не найбагатший чи наймогутніший, він, безперечно, у багатогранності свого генія та досягнень найвеличніший із чоловіків, які зробили себе самі. Його «Автобіографія» – проста, але сповнена яскравих образів розповідь про його впевнене зростання завдяки старанності, економності та наполегливому самовдосконаленню, про його перевтілення зі скромного хлопчини з магазину, що торгує сальними свічками, на видатну людину. Це найкраща з усіх чудових історій про наших людей[3]. Вона є чудовою ілюстрацією результатів, яких можна досягти в землі неперевершених можливостей, наслідуючи сентенції Франкліна.
Слава Франкліна, утім, не обмежилась його рідною країною. Хоча він жив у столітті, яке визначається швидким розвитком наукової та політичної думки, пильний суддя та критик Лорд Джефрі, відомий редактор Единбурзького огляду, століття тому казав, що «з одного боку, ім’я Франкліна має бути звищене над усіма іншими іменами, які знаменують вісімнадцяте століття. Відзначений як державний діяч, він був також видатним філософом, поєднуючи таким чином у собі рідкісний ступінь досконалості в обох цих царинах, досягти успіху в кожній з яких вважається найвищою похвалою».
Франкліна справді заслужено називали багатогранним. Він був видатним у науці та на державній службі, в дипломатії та в літературі. Він був Едисоном своїх днів, використовуючи свої наукові досягнення на благо своїх земляків. Він визначив природу блискавки та електрики і запропонував проєкт громовідводу. Він винайшов пальник Франкліна та відкинув ідею його запатентувати. Він був майстром і віртуозом у бізнесі й політичних справах. Карліл називав його батьком усіх янкі. Він заснував пожежну компанію, брав участь у фінансуванні госпіталю й поліпшив освітлення та прибирання вулиць. Він розвивав журналістику, заснував Американське Товариство Філософії, публічну бібліотеку в Філадельфії та університет в Пенсильванії. Він організував поштову систему для колоній, яка стала основою для сучасного Поштового Офісу Сполучених Штатів. Видатний історик Банкрофт називав його «найвидатнішим дипломатом сторіччя». Він удосконалив План Союзу Олбані для колоній. Він єдиний державний діяч, який підписав Декларацію про Незалежність, Договір про союз із Францією, Договір про мир з Англією та Конституцію. Як письменник, він дав світу дві роботи: свою «Автобіографію» та «Альманах Бідного Ричарда», що є неперевершеними серед схожих робіт. Він отримав дипломи з відзнаками від Гарварду та Єльського університету, від Оксфорду та університету Сент-Ендрюса, де його нагородили золотою медаллю Коплі за його досягнення в природничих науках. Він був одним із восьми іноземних сподвижників Французької Академії наук.
Прискіпливе вивчення «Автобіографії» потрібне також через стиль, яким вона написана. Якщо Роберт Льюіс Стівенсон мав рацію, вірячи, що досягнув успіхів у своєму винятковому стилі письма через імітацію, то молодим людям, які хочуть навчитися так само точно, переконливо та цікаво висловлювати свої думки, не залишається нічого іншого ніж вивчати роботи Франкліна. Визнанню в науковому світі Франклін завдячує однаковою мірою як своїй скромній, простій та чесній манері презентувати свої відкриття, точності та чіткості стилю, яким він описував свої експерименти, так і результатам, які він презентував. Сер Хамфрі Деві, знаний англійський хімік, сам чудовий освічений критик та великий науковець, сказав: «Дослідженнями Франкліна керувала особлива вдача, – малими засобами він досягнув великих істин. Стиль та манера оповіді в його публікаціях про електроенергію заслуговують такої ж уваги, як і доктрини, які він викладає».
Місце Франкліна в літературі важко визначити, адже він насамперед не був людиною літератури. Метою його писання, як і всього, що він зробив протягом життя, було стати корисним для своїх співвітчизників. Писання для нього ніколи не було самоціллю, але завжди – інструментом досягнення поставлених цілей. І все-таки його успіху науковця, державного діяча та дипломата, так само, як і успіху у соціальному сенсі він великою мірою завдячує своєму дару письменника. «Його листам була притаманна особлива чарівність, що зробило його кореспонденцію бажаною знахідкою. Його політичні аргументи були насолодою для його партії та страхом для його опонентів. Свої наукові досягнення він викладав настільки простою та ясною мовою, що за його думками, експериментами та висновками встигали і хлопець-плугар, і франт»[4].
Стосовно американської літератури, у Франкліна немає сучасників. Лише одна важлива літературна робота була видана в цій країні до його Автобіографії – Магналія Коттона Матера, церковна історія Нової Англії, написана громіздким, незграбним стилем. Франклін став першим американським автором, який завоював широку і непорушну репутацію в Європі. Автобіографія, Бідний Ричард, Промова отця Авраама та Шлях до багатства, як і його Багателі[5], відомі за кордоном так само добре, як і в Америці. Франкліна можна також назвати першим американським гумористом.
Англійська література XVII століття характеризувалась розвитком прози. Періодична література досягла свого піку на початку століття разом із журналами The Tatler та The Spectator Джозефа Аддисона та Ричарда Стиля. Памфлети множилися протягом усього періоду. Затишна проза Баньяна та Дефо поступалася місцем елегантнішій та майстернішій мові Самюеля Джонсона, який, почавши писати 1745 року, визначив стандарти для прози. Цього сторіччя з’явилася модерна новела – твори «Історія Тома Джонса» Філдинга, «Клариса Харлоу» Ричардсона, «Тристрам Шенді» Стерна, «Вікар із Вейкфілду» Голдсміта. Гіббон написав «Історію занепаду та загибелі Римської імперії», Х’юм – «Історію Англії», а Адам Сміт – «Багатство націй».
На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Автобіографія», автора Бенджамина Франклина. Данная книга имеет возрастное ограничение 12+, относится к жанрам: «Зарубежная публицистика», «Биографии и мемуары». Произведение затрагивает такие темы, как «выдающиеся личности», «известные изобретатели». Книга «Автобіографія» была издана в 2020 году. Приятного чтения!
О проекте
О подписке